Публикации
в прессе
Научные
публикации
Воспоминания
и отчеты
Описания

Харьковский СК Вариант

Історія відкриття та дослідження шахти Каньон.

Роботи, які проводили на Хіпстинському масиві в п. Сніжній та навколо неї московські спелеологи, були спрямовані на збільшення глибини карстової системи за рахунок проходження глибше досягнутого рівня або відкриття нових входів, розташованих вище відомих. Пошуки виконувалися головним чином на відкритих ділянках масиву вище границі лісу і, в меншій мірі, вздовж загальновизнаного маршруту доставки знаряддя. Вкриті лісом схили масиву до 1983 року були практично недослідженими, тому, що відповідна зона характеризується складним рельєфом. Схили в цій частині масиву переважно круті (до 45-50°), часом ускладнені вертикальними уступами, розсічені ущелинами, крутосхилими і глибокими провалами, колодязями, вкриті високим лісом, заростями лавровишні та ожини. В зимовий період просування по таких схилах ускладнюється високим (до 1-1,5 м на вододілах і до 2 м в урвищах) сніговим покривом, а по бортах ущелин - сходом невеликих снігових лавин. Крім того залісені схили масиву до того часу вважалися неперспективними для відкриття крупних порожнин і обминалися спелеологами. Починаючи свою роботу на Хіпстинському масиві ми керувалися ідеєю про те, що у карстової системи Сніжна-Меженого є ще інші нерозвідані входи, розташовані значно нижче відомих. Відкриття таких дозволило б значно полегшити проходження в донну частину системи і сприяло би роботам в ній. В вересні 1983 р. молода (з півтора річною історією) "ССТ ХГУ" під час своєї першої експедиції на Хіпстинський карстовий масив в складі О.Васюренко, І.Курилової, С.Звєздіна, І.Ганчо, І.Андренко, Л.Єршова, Б.Флоре, Н.Малофєєвої, В.Логінової, Л.Приходько (photo 4) проводила обстеження південного схилу карстового масиву з метою пошуку нових карстових порожнин. Експедиція виявилася непростою але успішною.

Photo 4: Абхазія, Гудаута (вересень 1983 р.). Зліва направо: О.Васюренко, І.Андренко, Б.Флоре, І.Ганчо, І.Курилова, В.Бугрим, Н.Коваль, Л.Приходько, С.Звєздін, Л.Єршов.
Загін, до якого входили О.Васюренко (керівник), С.Звездін, І.Курилова та І.Ганчо, рухався зверху вниз по ущелині, котра своїм верхів'ям сягає до г. Хіпста. Приблизно на середині маршруту І.Курилова та І.Ганчо, які йшли попереду загону, помітили вхідний отвір невідомої карстової порожнини. Поверхневий огляд без сумнівів вказував на те, що печера має увійти до розряду крупних. Каміння, яке кидалося в прірву, летіло або гуркотіло понад 10-15 секунд. З боку було видно, як з вхідного колодязя потужним потоком виходило насичене вологою повітря. Не маючи необхідного знаряддя та сил для проходження глибоких колодязів, загін тоді не був готовий до дослідження виявленої печери. Перша спроба розпочати проходження шахти була здійснена членами "ССТ ХГУ" в лютому наступного року. Але дістатися до виявленого входу знизу по ущелині через високі уступи штурмовій групі не вдалося. В тому поході головним завданням також було здійснити пошук нових печер. На схилах масиву було виявлено і досліджено 5 нових карстових колодязів і 1 понор глибиною до 20 м, а південніше від місця розташування раніше виявленої крупної прірви було відкрито і пройдено 65-ти метрову шахту, яку назвали Трамплінною за її морфологію. Провівши планомірну підготовку до першого проходження вертикальної карстової порожнини, спелеологи "ССТ ХГУ" приступили до її штурму через рік від часу її виявлення, в вересні 1984 р. В ущелину, до місця розташування печери, група під керівництвом І.Андренко спустилася по правому схилу долини від тропи, якою традиційно здійснювалася заброска до п. Сніжної. Місце для табору виявилося, на диво, дуже зручним. Палатки розташували в розлогому місці на дні балки в 80 м нижче від виявленої торік шахти. Неподалік в щілині було знайдено джерело води. Здавалося, що природа навмисне створила для нас в даному місці такі зручні умови. Першим, хто спускався в прірву, був Олег Васюренко, якому торік пощастило бути серед її першовідкривачів. Штурмовій групі, до якої входили О.Васюренко, І.Андренко та А.Коваль вдалося досягти глибини 220 м, на чому штурм було призупинено через недостатність знаряддя. Було встановлено, що працювати в даній шахті глибше 100 метрів необхідно в гідрокостюмах. Карстова печера за її параметри та характер закладання отримала назву Каньон. Вона вразила і захопила спелеологів своїми розмірами і небезпечністю. Від тоді до 1990 р. експедиції харківських спелеологів до ш. Каньон знаряджалися кожен рік 1-2 рази. Наступного разу "ССТ ХГУ" продовжила підкоряти ш. Каньон в липні 1985 р. Але перед тим було здійснено ще один підготовчий виїзд до Каньону під час лютневих студентських канікул 1985 р. Групі під керівництвом А.Коваля вдалося розвідати новий підхід до ш.Каньон по лівому схилу ущелини. Він виявився значно коротшим за попередній. В зручній для схрону печері Самохватівській, яка розташована поруч з шахтою Каньон було забазовано частину штурмового знаряддя.

Век спелеолога не долог,
Не потому ль так сладок он.
Застегнут у комбеза ворот
И слышен карабинов звон.
Рюкзак нальется как чугунный,
Такой под силу только мне -
Не обещайте деве юной
Каньон увидеть в глубине.

Таким чином "ССТ ХГУ" була підготовлена до штурму більш якісно і змогла досягти дна шахти. В ту експедицію, яка проходила під керівництвом А.Коваля, чотирьом учасникам штурму: О.Васюренку, К.Жемеровій, С.Скриннику та А.Ковалю покорилася глибина 325 м. Катерина Жемерова стала першою з небагатьох жінок, яким пощастило побувати на дні ш. Каньон. Того разу першопроходців зупинив потужний завал, який закрив стовбур величезного колодязя. Розбирати завал спелеологи не наважилися бо не мали на те ні сил ні часу, хоча не було сумніву, що під ним є порожнина - завал гуркотів, коли по ньому стрибали або гупали великим камінням. Таким чином в шахті Каньон було встановлено існування унікального, можливо, що одного з найбільших у світі, суцільного прольоту в карстових порожнинах. Вільний проліт каменя в ній складає майже 280-300 м. Такий суцільний проліт та велика кількість уламків каміння, що збереглося по стовбуру у вигляді круто поставлених осипів, які утримуються у відносно вузьких ділянках основної тектонічної тріщині, роблять шахту особливо небезпечною під час її проходження чисельною групою. Падіння каміння, перебивання та перетирання вірьовок говорило про те, що працювати на кількох ділянках шахти одночасно або застосовувати в Каньоні тактику проходження вертикалей по одній опорі, дуже небезпечно. Під час тієї ж експедиції в чотирьох місцях на різних глибинах шахти було відібрано проби повітря, здійснено заміри температури повітря та вологості.
Проведені дослідження довели, що на глибині 75-80 м в ш. Каньон різко змінюється вологість повітря та відбувається інтенсивне утворення конденсату. В той же час було розпочато дослідження іншої карстової порожнини, горизонтальний вхід до якої розташований на відстані 40 м від входу ш. Каньон також в правому борту ущелини. Штурм її було зупинено на глибині 50 м, де завал перекрив колодязь, залишивши вузькі отвори по боках, через які ішов потужний повітряний потік. Те, що шахта "дихала", вказувало на її продовження і зв'язок з крупною карстовою системою. Проходження даної порожнини ускладнював вузький отвір на глибині 10 м, через який доводилося випадати у 40-метровий колодязь. Важко довелося в цьому шкурнику С.Скриннику, який пробув у кам'яному полоні близько 4 годин, намагаючись пройти вузьке місце у печері Самохватівська. Покладаючись на результати топографічної зйомки шахт Каньон і Самохватівська та профілю поверхневого рельєфу між входами до цих карстових порожнин, ми прийшли висновку, що обидві поруч розташовані печери об'єднуються в єдину карстову систему. Від того виникала необхідність продовження дослідження даних карстових порожнин. Наступна експедиція на Хіпстинський масив з метою пошуку нових печер та продовження дослідження системи Каньон-Самохватівська відбулася під керівництвом І.Андренко в дні чергових студентських зимових канікул, в лютому 1986 р. В ній взяло участь 23 члени "ССТ ХГУ". За відносно короткий термін (10 днів) вдалося виконати насичену програму досліджень, провести штурм ш. Каньон, виконати обстеження нових ділянок на схилі Хіпстинського масиву, здійснити перше проходження 100-метрової шахти Топотушина яма, яку було виявлено В.Нікуліним за рік до того приблизно на відстані 1 км від ш. Каньон нижче по тій же ущелині. Для досконалого дослідження ш. Каньон, на глибині 320 м було організовано підземний базовий табір, з якого протягом чотирьох діб здійснювала виходи штурмова трійка в складі: І.Андренко, В.Сергеєва та А.Коваля. Підкоряючись неписаному закону спелеології - печери створює вода і рухатися в пошуках нових порожнин потрібно за водою - штурмова група не стала намагатися розібрати завал під колодязем, а залишила його і стала просуватися на звук падаючої води, який линув зверху. Здолавши 34-метровий вертикальний скальний уступ, група вийшла в нову частину карстової системи, де зустріла ще один широкий колодязь, який нижче 12 м виявився заповнений водою. В гору також метрів на 20 продивлявся висхідний колодязь, з якого надходив водостік зі спостереженим дебітом близько 6 л/сек. Рівень води в колодязі утримується на відмітці, яка на 20 м вище відмітки дна ш. Каньон. Спроба продовжити траверс далі в північно-західному напрямку по генеральному простяганню розлому, в якому розвинута карстова система, успіху не принесла через інтенсивну роздробленість порід в тій частині печери та через велику кількість уламкового матеріалу, що знаходиться в нестійкому стані на стінах. Таким чином було встановлено, що ш. Каньон є складовою частиною крупної підземної гідросистеми, яка продовжує інтенсивно розвиватися і її необхідно розвідувати далі. Пізніше, протягом 1987-1990 р.р. членами "ССТ ХГУ" ще неодноразово здійснювалися спроби пройти ш. Каньон далі, розібрати завал під колодязем, нирнути в озеро, але зробити цього не вдалося. З ряду тих експедицій варто виділити дві: 1988 р. (А.Коваля) та 1990 р. (В.Ведяєва та Н. Мулаков ). В 1988 р. з підземного базового табору працювали А.Коваль, С.Мендрин та Ю.Іванов. Була зроблена спроба нирнути в озеро в масці без аквалангу, але вона результату не принесла. Після того в озеро було запущено 5 кг спеціального барвника - родоміну. Водночас в чотирьох пунктах в руслі р. Хіпста в районі вірогідного виходу підземної ріки з п. Сніжної було встановлено пастки з сорбентом. Пізніше, за результатами хімічного аналізу присутність барвника було впевнено встановлено в двох пастках, а в двох інших такий був відсутній. В 1990 р. В.Ведяєвим, М.Мулаковим, С.Сурковим, Д.Буйновим, та О.Цебенком була здійснена спроба дослідити підземне озеро ш. Каньон за допомогою аквалангу, але вона також стала невдалою - озеро в глибині обстежено не було. В тому поході на дно ш. Каньон пощастило спуститися Титяна Коваленко, яка стала другою жінкою, котрій скорилася ця складна і небезпечна печера. Остаточно топографічна схема системи Каньон-Самохватівська була складена в 1992 р. після експедиції московських спелеологів, яким вдалося здолати вузьке місце в п. Самохватівській, що раніше зупиняло наше проходження на глибині близько 50 м, та вийти в донну частину ш. Каньон і потрапити до вищезгаданого колодязя з водою іншим шляхом через печеру Самохватівську. Сьогодні продовжується пошук коротких шляхів до донної частини карстової системи Сніжна-Меженого. Система Каньон-Самохватівська та печера Вітерець, глибиною понад 200 м, знайдена в 1985 р. А.Ковалем і Л.Кудлай в 150 м вище по ущелині від ш. Каньон і вперше пройдена до глибини 130 м групою в складі А.Коваля, О.Цацко та С.Мендрина в 1987 р., розглядаються, як найбільш перспективні варіанти продовження таких робіт. Нажаль військові дії на Кавказі та складне становище в Абхазії не дають можливості продовжувати вивчання цього району.

Материал подготовил экс-председатель правления
Секции спелеотуризма Харьковского госуниверситета,
канд. геол. наук, член-корреспондент
Украинской нефтегазовой академии
Анатолий Коваль.



Кратко о пещере|исследователи| ad memoria|библиотека|архив|снаряжение|медаль
юбилейный вечер|перспективы

All Contents Copyright©2001-; Edition by Andrey Pilsky; Design by Andrey Makarov;
"Снежная"-XXX лет.